Дозволь упасти в твої обійми,
Дозволь припасти до ніг твоїх.
Прослався нині всіма коліньми
Земних народів, творінь земних!
Я хочу славить тебе повсюди,
Я хочу тишу в шторми нести,
Любов я хочу давати людям,
І в ніч безвидну вогнем цвісти.
Пр-в:
Ти мене поклич до себе ¬–
Я з небес не упаду.
Шлях, який веде до Тебе,
Неодмінно я знайду.
Ти простив мене, і зорі
Заспівали з висоти...
Ти є вічний храм любові,
Храм тепла і доброти.
ІІ
Дай мені сили з колін піднятись;
Солоні сльози мої утри;
Дай сили в скелях крутих не впасти
І відцуратись від марноти.
Я довіряю тобі, мій Боже,
Люблю тебе, ненавиджу гріх...
Дозволь не втратити найдорожче
У павутинні земних доріг.
ІІІ
Кого ж боятись мені віднині?
Ти – моя скеля, мій вічний храм...
Гірчать степами кущі полинні,
Але не згіркне від цього нам.
Твої світанки і надвечір’я
Дозволь стрічати до скону літ,
Аж поки в небі твоє сузір’я
Не засіяє на цілий світ.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Письмо в зону - Светлана Капинос В нескольких номерах альманаха Приморского отделения Союза российских писателей "Изба-читальня" были опубликованы (с продолжением)первые главы романа бывшего владивостокского бандита, килера, ныне отбывающего срок в заключении за тройное убийство (которое на него "повесили" бывшие "соработники" - по его словам). По просьбе Председателя ПО СРП Мисюка Б.С. я написала это письмо.
Долго сопротивлялась, не хотела писать, но вот решилась.
Представляю письмо Вашему вниманию, и буду благодарна любым отзывам, мнениям, пожеланиям, личным свидетельствам.
На фотографии мой муж Фёдор проповедует на малолетке, куда мы ездили от Союза писателей по губернаторской программе.
